| Священномученик архимандрит Григорий (Перадзе) Ярослав Харкевич Святой мученик архимандрит Григорий (Перадзе) родился 31 августа/13 сентября 1899 г. в селе Бакурцихе в Кахетии (восточная Грузия). Другие, менее достоверные сведения, говорят о том, что появился он на свет в столице Грузии - Тбилиси. Его отец Романоз Перадзе был настоятелем православного прихода церкви св. Георгия в Бакурцихе. В этой же церкви он окрестил второго своего сына, дав ему имя Григол, в честь жившего в VIII в. грузинского святого монаха Григола Чанцтели. МОЛОДОСТЬ И УЧЕБА Свщмч. Григорий (Перадзе) Предки св. Григория были священниками. Отец священник Романоз Перадзе умер в 1905 г., когда будущему архимандриту едва исполнилось 6 лет. После смерти мужа мать Григория, Мария из семьи Самадалашвили, вместе с сыновьями (у Григория было два брата - старший Арчил и младший Василий) переехала в Тбилиси. Там она их и растила, и воспитывала. Ей помогал дядя Григория по отцу, настоятель прихода в Кварелии. Следуя семейным традициям, Григорий начал учиться в духовной школе в Тбилиси. В 1913 г., закончив школу, поступил в местную духовную семинарию, где изучал богатое духовное наследие Грузинской Православной Церкви. В истории Грузинской Церкви это было время, когда проявилось стремление к восстановлению автокефалии. Во главе движения за самостоятельность встали будущие патриархи Кирион и Леонид, а также ректор семинарии священник Корнелий Самсонидзе-Кекелидзе. В молодом семинаристе они увидели продолжателя своих начинаний. Вероятно, и знакомство Григория с Кекелидзе, известным знатоком древнегрузинской литературы и литургики, сформировало его будущие научные интересы - история раннего христианства в Грузии, грузинская литература и литургия. Когда был начат сбор средств на строительство церкви небесного покровителя Тбилиси, святого Або (церковь так и не построили из-за вспыхнувшей в 1917 г. революции), это важное дело было поручено именно Григорию. Во время учебы Григорий подрабатывал репетитором, чтобы помогать матери. Семинарию он окончил в 1918 г. лучшим учеником, что давало ему право на поступление во все духовные академии России. Помешала, однако, разразившаяся в 1917 г. революция и образование независимой Республики Грузия. Изменив свои первоначальные планы, в 1918 г. он поступает на филологический факультет Тбилисского университета, где изучает литературу и историю. Одновременно Григорий работает учителем в селе Земо-Чандаки близ Гори. |
| Все, що не руйнує людської особистості, а підносить її, включено у Божий задум про спасіння грішної і падшої людини — Наша зустріч проходить у дивовижній будівлі, яка пам " ятає і Карузо, і Шаляпіна, де диригував Римський-Корсаков, співала Крушельницька, часто бував Чайковський. Хотілося б дізнатися про Ваше ставлення до опери і балету, в якій мірі для християнина можливо захоплення цими видами мистецтва і театром. Яка Ваша улюблена опера? — Відразу скажу, що я дуже люблю музику та образотворче мистецтво, особливо живопис, архітектуру. Я багато часу присвятив вивченню історії мистецтва, причому поза якимись шкільними або академічними програмами. І мені це завжди допомагало, бо історія мистецтва — як віконце, через яке ви підглядаєте в минуле, в духовний світ людей. Мене іноді запитують: а як Ви ставитеся до абстрактного мистецтва? До мистецтва справжнього я завжди ставлюся позитивно, тому що воно відображає внутрішній світ людини, і якщо ви на полотні бачите пекло, то це ж пекло зроблене художником, це значить, пекло присутнє в його житті. Отже, це спостереження може мати величезне значення для вас — він показує, що у нього в душі. Іноді кажуть: ну слухайте, ця сюрреалістична картина страшна... Так може вона і є важливою саме цим жахом, цим кошмаром, якщо це справжнє, а не псевдомистецтво. Що ж стосується музики, я переконаний, що гармонія — це закон, який Бог поклав у основу буття. У світі все гармонійно. Адже не випадково Достоєвський сказав: «Краса врятує світ». Краса — це і є гармонія, і якщо людина формує гармонійний стан своєї особистості, вона живе згідно із головним законом буття — Божим законом, вона спасається. Естетичний вимір мистецтва теж є дуже важливим. І в цьому сенсі і опера, і балет, я маю на увазі балет класичний, — все це заслуговує на увагу. Кожна людина може зрозуміти, що в її душі відбувається, коли вона оперу послухала або навіть балет подивилася — йде вона зі світлим або з бридким відчуттям. Ось і відповідь — хороше це мистецтво чи погане, воно піднімає або руйнує, провокує якісь інстинкти, і похіть людську. Все, що не провокує цієї похоті, що не руйнує людської особистості, а навпаки, її прославляє, — працює на гармонізацію світу і людини, все це включено в Божий задум про спасіння грішної і падшої людини. |
| Якщо виникне навичка брати чергові висоти, коли в тебе є диплом, кандидатська, докторська, членство в якихось академіях, то це означає, що ти справді вчений. Не чиновник від науки, а людина мисляча, що прагне до саморозвитку, прагне вирішити ті завдання, які ще не вирішені, і зробити свій внесок у те, що представляється важливим для науки. Те саме я можу сказати про духовне життя, про священиків. Багато хто дуже добре промовляє проповіді, чудово звершує богослужіння. Але якщо хтось із священнослужителів повторить біблійні слова: «Душо, все в тебе є, їж, пий, веселись!» (див. Лк. 12:19), то в цей момент і настає регрес. Рух уперед завжди передбачає критику на адресу самого себе. А якщо зникає критика, усміхніться самі собі і скажіть: «Або я постарів, або в мене з мізками трошки не в порядку, або я дуже втомився». І найкращою відповіддю буде: «мабуть, з " їжджу я у відпустку і струснуся». — Доброго дня, Ваша Святосте. Я Жухлістов Микола, студент Інституту соціально-гуманітарної освіти та майбутній викладач Основ релігійної культури і світської етики, зокрема, Основ православної культури. Яку роль у Вашому житті, у Вашому служінні Руській Православній Церкві відіграла школа? — Середня школа, звісно, закладала основу, фундамент. У мене навчання у середній школі збіглося з робочою діяльністю — я після восьмого класу змушений був піти працювати та навчався у вечірній школі. Це були дуже важкі роки, велике навантаження, та ще й по молодості, за палкістю вивчав німецьку мову в якійсь мовній школі. Навантаження було неймовірне, і в якийсь момент здавалося, що треба все кинути, а потім ця спокуса проходила, і я продовжував робити те, що мав робити. Дякую Богові за все, як я дякую Богові — не боюся сказати щось зі свого життя, що вас може шокувати, — за злидні, в яких на той час жив. Мій батько служив священиком не в Ленінграді. За проповіді, які він досить успішно промовляв, і за повагу, яку до нього плекали люди, батька за часів хрущовських гонінь перевели з Ленінграда в інше місце, та й ми з ним переїхали. Я пішов до школи і, звісно, бачив на собі криві погляди. Потім невпинні вимоги вступити до піонерів — але я не міг переконати. Була постійна конфронтація з вчителями на ідеологічному фронті, але в них нічого не вийшло, до піонерів я не вступив. Не з політичних міркувань, а тому, що вчителі не змогли мені відповісти на засіданні педагогічної ради, коли я їм сказав, що готовий вступити до піонерів. Радість була неймовірна, всі засяяли, а я кажу: «Але маю маленьку умову. Я щонеділі ходитиму до церкви, як і зараз ходжу, але, як піонер, пов " язуватиму червону краватку. Ви з цим згодні? — Пауза. — " Ні, ми незгодні " . — «Тоді я не вступлю до піонерів». І я ніколи не був піонером — не з політичних міркувань, а тому що піонерство на той час передбачало зречення Бога. |
| — Кількість студентських місць не збільшилася в цьому році? — Ми виходимо не з формальної кількості студентських місць, а реально дивимося на картину, яка постає перед нами під час вступних іспитів. Якщо знаходиться достатня кількість абітурієнтів, здатних навчатися у духовній семінарії, на регентському або іконописному відділеннях, ми беремо їх. Ми маємо такі можливості. Цього року ми плануємо вчинити наступним чином. Тим, хто не зможе здати вступні іспити гідно, але в кому ми побачимо хороші задатки, здібності, а головне — церковність, ми запропонуємо залишитися і організуємо для них спеціальний підготовчий курс. Два-три дні на тиждень вони вивчатимуть ті предмети, які не змогли здати під час вступних іспитів, і стільки ж днів на тиждень вони нестимуть господарський послух. Після закінчення цього курсу, отримавши гарні оцінки, підтягнувши свої знання, вони матимуть можливість наступного року автоматично бути зарахованими на перший курс семінарії чи регентського, іконописного відділень. — Як можна оцінити стан освіти нинішнього абітурієнта? — Ми отримуємо тих самих хлопців, які приходять до інститутів. На жаль, з кожним роком спостерігаємо зниження рівня підготовки випускників загальноосвітніх шкіл. Це змушує замислитися про те, яка ж освіта дається в державних школах. На жаль, ця освіта перебуває на низькому рівні. Я пам " ятаю, як наше покоління здавало іспити, як ми писали письмові роботи. Близько 80% відмінно і дуже твердо володіли російською мовою, досить грамотно писали, могли викладати свої думки. Сьогодні все набагато гірше не тільки в духовній семінарії, а й у будь-якому вузі. Час нам усім миром замислитися над рівнем освіти і виховання, які даються в звичайній середній школі. Буває так, що людина добре здає іспити і подає великі надії. А потім починає ледарювати, або наше початкове гарне враження виявилося помилковим. І той, хто подавав надії, опиняється в числі середнячків або скочується на трійки і не радує так, як на вступних іспитах. Буває зовсім навпаки: людина хвилюється, з власної скромності не може добре висловити свою думку і добре скласти іспит. Потім у процесі навчання вона досягає тих висот, яких ми й не очікували. У минулому році ми не прийняли до академії кількох осіб, а потім я ще раз перегорнув відомості і все-таки взяв двох. Один з них показав чудові здібності, а головне — величезне прагнення до навчання. Зараз він проходить стажування за кордоном. |
| 77 Псков. Лет. I, 209; Софийск. I, 28; Лет. вел. литов. князей, стр. 56–57 (Ученые Записки II отдел. Академии наук кн. I). 80 Псков. I лет. 211; Зубрицкий, О черв. Руси, стр. 328; Карамзин, т. V прим. 311; «Чтения Моск. Истор. Общ.» 1841 г. I, стр. 13. 89 «Послал есмь ныне», – писал св. Иона Давиду, – «на Киев наместником своего старца из своей келии, вашего брата, старца архимандрита Акакия: и что будет церковное и домовное у вас на руках, то бы еси отдал с своих рук, чисто, тому моему наместнику, архимандриту Акакию... а сам бы еси был к нам того часа без всякого перевода, а не отнимаися ничим, некоторыими делы. А не пойдешь к нам, и доколе не будеш у нас, ино не будет на тобе нашего благословения и священьства еси чуж». А. И. т. I, 48, стр. 97. 97 А. 3. Р. т. II . 97. Эта земля была утверждена за Никольским монастырем грамотой, относящейся к концу 1497 г. Отсюда и можно заключать, что Панько вступил в управление делами кафедры приблизительно около 1497 г. 99 «Сбор. матер. для истор. топогр. Киева», отд. II 6. Эта грамота издателями отнесена к 1504 г. Но она, несомненно, пранадлежит к более позднему времени, и именно к 1517 г., когда митрополитом, действительно, был Иосиф II-й (грамота от его имени) и воеводой Андрей Немирович. А в 1504 г. митрополитом был еще Иона, а воеводой князь Глинский. М. Макарий, т. IX прим, 86. 105 Судя по этим выражениям, надлежит полагать, что этот Панкевич был – Максим, сын Василия Панкевича, бывшего наместника софийского, владевший после отца, на поместном праве, некоторыми селищами Софийской кафедры и злоупотреблявший своим правом, как видно из грамоты м. Ильи Кучи от 6 июля 1577 г., с которою мы еще встретимся. 110 Ibid. Гулькевич заботился и о внутреннем украшении Собора. Из сохранившейся до нас Описи Софийской ризницы в конце XVI в. видно, что Гулькевичем были пожертвованы многие церковные облачения. Пр. Лебединцев, Сбор. мат. для Истор. Киев. митр. 8–10. 120 «Наместник воеводин застанет котораго мещанина, або куппа, альбо козака хрестианина з белыми головами не почестные речи делаючи, ино наместнику митрополичу с того врочная вина, а воеводе с того вины копа грошей». «Такеж коли хто в кого покрадет платье белое, або жонка с жонкою побьется, таковое дело мает судити осмъник воеводин з наместником митрополичьим».Пр. Лебединцев «Материалы для Ист. Киевск. Митрополии», стр. 44–46. |
| Навіщо зашифровувати Патріарха? До питання про оцінку журналістами діяльності Предстоятеля Руської Церкви. 18 серпня 2010 р. 13:26 У статті голови Синодального інформаційного відділу В.Р. Легойди , опублікованій в «НГ-Релігії» порушується питання про оцінку журналістами діяльності Предстоятеля Руської Церкви. Активність Патріарха Кирила в його виступах і поїздках по єпархіях іноді викликає неоднозначну і дивну реакцію, головним чином у ЗМІ. Мовляв, навіщо Патріарх їздить, навіщо виступає? Та ще й на теми, далекі від «чистої духовності». Нерідко критики не приховують своєї позиції: схоже, їм би хотілося, щоб Предстоятель Руської Церкви обмежував свою діяльність лише богослужіннями і церковними проповідями — мовляв, саме в цьому і полягає його основне завдання, а все інше від лукавого (зовсім відверто і просто така позиція звучить як «ваша справа — кадилом махати»). Безперечно, служити і проповідувати — головні завдання пастиря. Але хіба проповідь перестає бути такою, якщо виголошується не в храмі, а за його межами? Для початку маленька «сенсація»: постійно супроводжуючи Святішого Патріарха в подорожах, я жодного разу не чув, щоб він говорив на суто економічні або політичні теми, вступаючи на поле чиновників, політиків чи економістів. Наприклад, говорячи про економічну кризу, Святіший завжди підкреслює, що причини треба шукати в кризі особистості, в розмиванні чітких моральних орієнтирів. Хіба це не слова Пастиря? Або, виступаючи нещодавно в Одеській національній юридичній академії, Патріарх присвятив свою промову феномену моральності. У присутності маститих викладачів і юристів Предстоятель Церкви говорив про те, що «якщо совість не працює, то не працюють ніякі закони». Не виключаю, що такі слова звучали у стінах навчального закладу вперше. Але чомусь у ЗМІ нерідко все виглядає інакше: журналісти шукають у промовах Патріарха Кирила політичні чи економічні терміни, виривають їх з контексту. В результаті виходить образ такого «ефективного менеджера», який неминуче піддається критиці. І з критикою цієї навіть можна було б погодитися. Якби не одне «але»: створюваний ЗМІ образ не має нічого спільного з реальним Патріархом Кирилом, а картинки «церковного життя» так само мало пов " язані з реальністю, як «біблія» Лео Таксиля — зі Святим Письмом. Як казав один митрополит своєму опоненту-атеїсту: «В бога, про якого Ви говорите, я теж не вірю. Тільки він не має ніякого відношення до Христа». Так що давайте домовлятися про терміни. |
| Много лжи в эти годы наверчено, Чтоб запутать финляндский народ. Раскрывай же теперь нам доверчиво Половинки широких ворот!». Дмитрий Анатольевич Бакулин , член Петровской Академии наук и искусств, зам. председателя Правления «Национального центра культур финно-угорских народов» Заметили ошибку? Выделите фрагмент и нажмите " Ctrl+Enter " . Поделиться РНЛ работает благодаря вашим пожертвованиям. Комментарии Закрыть Закрыть 5. Ответ на 3, дима эки бастуз: Ореховский договор князя Юрия Даниловича закреплял за московскими князьями весь северный берег Финского залива от современных Петербурга и Выборга до Або (Турку) и далее на север. Откуда у вас такие сведения? На самом деле была установлена государственная граница между Шведским королевством и Новгородской республикой, проходившая от Финского залива по реке Сестре, на севере до озера Сайма и затем на северо-западе до впадения реки Пюхяйоки в Ботнический залив. То есть даже часть нынешнего Курортного района Санкт-Петербурга была по этому договору шведской территорией. 4. про ворота хорошо сказано - широко раскрывай! Раскрывай же теперь нам доверчиво Половинки широких ворот надо говорить короче: развигайте, финны, булки! Может так будет понятнее? Так ведь можем повторить! 3. так называемая Финляндия - это Русская земля! И никакая она не Финляндия, а Суоми, Сумь по-русски. Еще Ореховский договор князя Юрия Даниловича (внук св. Александра Невского) закреплял за московскими князьями весь северный берег Финского залива от современных Петербурга и Выборга до Або (Турку) и далее на север. Турку, кстати, русский город, это искаженное русское слово " торг, торговое место, торжок " 2. Ирина Волынец (партия Великое Отечество, НОД Нижний Новгород) еще в 2014 году говорила: Финляндия обязательно вернётся в родную гавань! Как женщина, Ирина Волынец тогда чувствовала, что у Финляндии женская душа, и она из женской скромности просто не решается первой попросить Владимира Владимировича Путина чтобы он её, Финляндию, взял. А Финляндии давно пора вернуться под державную руку Русского государя. Да и отодвинуть государственную границу подальше на запад от стратегически важной железной дороги Петрозаводск - Мурманск (Романов-на Мурмане) тоже было бы полезно |
| Ніколи не забуду розмови з одним чиновником Ради у справах релігій незабаром після того, як мене усунули з посади ректора Ленінградської духовної академії та направили до Смоленська. За тодішнім звичаєм я мав відвідати Раду у справах релігій, і ось чиновник, який, загалом, здавався мені досить самосвідомою людиною, раптом заговорив зовсім іншою мовою. Він сказав: «Ви, що звикли до міжнародних справ, повинні спуститися на землю й зрозуміти, чому радянський уряд до цього часу терпить Церкву. Він це робить тому, що розуміє, що для якоїсь частини літнього, неосвіченого шару нашого суспільства Церква опосередковано має певне позитивне значення, — ну не ходять ці люди ні до клубів, ні до будинків культури, живуть вдома, самотні, і Церква для них — заспокоєння, іграшка. Але ви не пов " язуйте зі своєю церковною діяльністю ніякого майбутнього. Майбутнього у Церкви в Радянському Союзі немає». Напучуваний таким чином, я й поїхав до міста Смоленська. Ми всі знаємо, що вийшло насправді. І зовнішня церковна діяльність відіграла дуже важливу роль у тому, щоб щойно переказана мною точка зору не виявилася домінуючою навіть серед правлячої еліти Радянського Союзу. Багато хто став говорити: Церква не тільки старичками займається, їх тішить, вона ще й за мир бореться, сприяє встановленню добрих відносин між народами — а СРСР у ті часи дуже потребував того, щоб миротворча місія ставала більш ефективною. І ось через цю зовнішню діяльність, через встановлення відносин із багатьма конфесіями, із величезною кількістю урядових і неурядових організацій Церква створила потужну систему підтримки своїх зусиль з подолання утисків, що були тоді в Радянському Союзі. Я так докладно зупинився на цій темі саме тому, що іноді наша позиція з цих питань піддається критиці, насамперед, з боку тих, хто в той час ніякої активної позиції в Церкві не займав, — або вони були просто мирянами, або прийшли до Церкви вже в ту пору, коли не було ніякого ризику бути віруючим. Нерідко саме з боку таких людей і звучить критика діяльності Відділу зовнішніх церковних зв " язків — усього, що було зроблено в той доленосний час. Але абсолютно очевидно, що свобода Церкви багато в чому була підготовлена жертовними трудами священнослужителів, богословів, наших інтелігентних мирян, які працювали у ВЗЦЗ у ті непрості часи. |
| Виступ Святішого Патріарха Кирила на зустрічі зі студентами Московського педагогічного державного університету 24 жовтня 2023 р. 20:25 24 жовтня 2023 року відбулася зустріч Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила зі студентами Московського педагогічного державного університету. Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до тих, хто зібрався, зі словом. Шановний Олексію Володимировичу! Шановні викладачі та студенти Московського педагогічного державного університету! Дорогі учасники зустрічі! Зустрічі зі студентською молоддю, з педагогічною спільнотою завжди пробуджують у мені найдобріші спогади. Тому що, не побоюсь сказати з висоти прожитих років, найяскравішими враженнями моє життя було пофарбоване протягом десяти років, коли я був ректором Ленінградської духовної академії. Взагалі історія безпрецедентна: мені було 28 років, і раптом Вчена рада академії обирає вчорашнього випускника своїм ректором. Можете собі уявити? Сідаєш у крісло головуючого у Вченій раді, а довкола тебе — професори, викладачі, які тебе приймали, які тебе вчили, під керівництвом яких ти писав дисертацію... Не сама, прямо скажемо, легка аудиторія, і не знаю, як склалися б наші стосунки, якби я не відчув реальної підтримки з боку тих, хто ще вчора мене вчив і ще вчора був моїм начальником. Ніякого патерналізму, ніякого погляду зверху вниз, ніякого «чекай, ми тебе навчимо» чи «роби як я» — нічого подібного! Я просто бачив доброзичливий вираз обличчя, бачив готовність зустрічатися зі мною щоразу, коли у мене виникали професійні питання, і бачив, з яким спокоєм мої колишні професори та викладачі допомагали мені у вирішенні тих чи інших завдань. Ще раз хочу сказати, що це, мабуть, найяскравіші спогади в моєму житті, а період ректорства, мабуть, найщасливіший. Хоча на той час академія в центрі Ленінграда або, як говорила безбожна влада, за десять хвилин ходьби від Невського проспекту, була для них більмом на оці. Атеїстична кампанія не слабшала, хоча видозмінювалася, і ось у якийсь момент було прийнято рішення про те, що не місце духовної академії у місті трьох революцій, та ще й у самому центрі. Почали говорити, що найкраще для неї місце — це місто Тихвін: «У них там якийсь образ чудотворний, це кілометрів двісті від Ленінграда, ось туди й треба перевезти академію, і подивимося, хто туди поїде вчити і хто туди поїде вчитися». |
| Впрочем, присмотримся к украинской части шевченковского наследия. Составители «Словника мови Шевченка» указывают, что этот «словник у Шевченка лексичний склад мови II половини XIX ст.». Откроем его (словарь есть в Сети) и посмотрим, каким же, действительно, был словарный состав нашей соловьиной мовы полтора столетия назад, причем у лучшего из ее поэтов. Право, есть чему удивляться! На первую же букву «А» в словаре дано 106 слов, из них лишь 23 отличаются от слов русского языка. Это: абы, абыто, або, абы-чий, абощо, авжеж, аджеж, ажеж, але, ангол, агелятко, ангеляточко, ани, аниж, аниже, аникогисенько, анителень, анихто, аничогисеньки, аркуш, аркушик, ач. Остальные 83 шевченковские слова неотличимы или мало отличаются от слов русского языка, попросту говоря, русизмы: Аарон, август, Авраам, Авиньона, автодафе, агарянский, агу, ад, Адам, Адамив, адресуваты, адив, адрес, адресованный, аж, азбука, Азов, айда, академик, академия, акафист, акварелист, акварельный, аксиома, аксамыт, аксамытный, аксамытовый, акты, акции, алебастр, Александровский, аллилуя, Алкид, Алкидив, аллах, алмаз, Альбано, альбом, альманах, Альта, аминь, Амон, амфоры, Анафан, анахоретки, анахронизм, ангел, Андруши, антипапа, ану, Аполлон, апостол, апостольский, Аппиев шлях, апрель, Арал, Аральское море, арена, аренда, арестант, арестуваты, аристократ, ария, армия, армяне, артистка, архиерей, архиерейский, архимандрит, Архимед, архистратиг, аршин, ассигнации, аспид, Астраханский, Астрахань, астрономия, аттестат, Атилла, аул, Афины, африканский, ах. По другим буквам ситуация немногим лучше, украинизмы составляют где четверть, где треть слов, но не более половины. Поэтому и Шевченкова мова, и Шевченкова поэзия были «зросийщены» уже при зачатии. А словарь живого украинского шевченковского языка составляет не более 5 тысяч слов. Кстати, «Шевченковский словник» И. Огиенко (Виннипег,1961) с церковнославянизмами, русизмами, именами собственными и т.д. – менее 2,5 тыс. слов. Сравним со словарным запасом русского языка того же периода (от Котляревского до Шевченко, т.е. от начала 19 века до 1860-х годов), который нашел отражение в словарях того времени. Приведем самые значительные из них: толковый «Словарь Академии российской» в шести частях (1806-1822 гг., 51 тыс. 338 слов); двухтомный «Опыт терминологического словаря сельского хозяйства, фабричности, промыслов и быта народного» В. Бурнашева (1843-1844 гг., 25 тысяч слов); четырехтомный толковый «Словарь церковно-славянского и русского языка» Второго отделения Императорской Академии наук 1847 года, в который вошло 114 тыс. 749 слов книжного и разговорного характера; «Опыт областного великорусского языка» А. Востокова 1852 года (с последующими приложениями – более 40 тысяч слов, которые употреблялись в северных губерниях); наконец, «Толковый словарь живого великорусского языка» В. Даля, в который вошло 200 тысяч слов и 30 тысяч пословиц и поговорок русского народа (1863-1866 гг.). |
|
|
